* |
Копіювати цей текст |
* |
Опубліковано: Літературна Україна, 16 травня 1996,
№ 18/19, с. 4
До тебе
| Ішов я до тебе, хотів би ще й нині до тебе, але, моя мила, сумної свободи не трать… У синьому небі нікого, крім сонця, не треба, та в синьому небі супутники смерті летять. Я дуже маленький ще й легко стаю на коліна, люблю я свободу, але зазівася на мить,— і Всесвіт безвольний, гіркий, як моя Україна, у чорну безодню, потворну безодню летить. Бував я недобрим і зла я немало розсіяв, любив, а частіше, мабуть, без добра сатанів. Та ще я не бачив, аби всюдисуща Росія любила без крові і власних, і братніх синів. І там, де Росія,— там вічні напасті і війни, вовік не скінчиться імперська страшна маячня… Спокійно, вкраїнці, вірмени й казахи, спокійно! — сьогодні всю правду за нас піднімає Чечня. Ми їх залишили у горах — голодних і голих, вони зустрічають без нас азіатську орду. Моя Україно, удар же нарешті на сполох, удар своїм криком планету тупу і тверду! Моя Україно, в майбутнє закладено міну, та будуть мовчати новітні гетьмани тучні про кров і про сльози, моя звиродніла Вкраїно, бо вибухла правда не в нас, а в далекій Чечні. Вкраїнський парламент горлає: слабеньких не мучмо! І знищує сильних, талант позбавляє крила. Та всі ви, Шмарови, Морози, Масоли і Кучми,— безсилі пір’їнки імперського злого орла. Орел-самодержець піднявся занадто вже круто, орел двоголовий — старий, та бувалий хижак. Невже ти, Вкраїно, вертаєшся знову під Крути, і здасть Україну котрийсь український вожак? Невже ти, Вкраїно, мільйони разів переклята, яку ми хотіли, яку я хотів і зустрів,— невже тобі мало, що пенсія вища у ката, що пенсія вища в катів, як твоїх матерів. Виходь, мій народе, з хатинок своїх і квартирок, не жди на козацтво — давно продалась козачня, воспрянь, мій народе! — Росії підписано вирок, його підписала Росія сама, не Чечня. На цілій планеті — ви скрізь, московити, пришельці — і Грозний, і Ленін, і клоун свободи Хрущов, і кров’ю сьогодні Росію означує Єльцин… А я ж, моя мила, на Землю до тебе прийшов. Ішов я до тебе, хотів би ще й нині до тебе, та нині я воїн, маршрути свої уточню… Чекай мене, мила, з окопа, з кривавого неба, де падають бомби на горду Вкраїну-Чечню. |
Січень 1995 р.
© Петро Скунць, 1996
до генерального каталогу бібліотеки
до каталогу розділу «Література»
