ѕовстанн¤ це охопило ≤чкер≥ю (г≥рську частину „ечн≥) сто двадц¤ть рок≥в тому. 24 кв≥тн¤ 1877

ќпубл≥ковано в УЌауц≥ в —иб≥руФ, 1997, є 21

„ечн¤ ≥ —иб≥р

„удовий красно¤рський письменник (гуморист? фантаст?) ћихайло ”спенський любить вставл¤ти у свою прозу Ч м≥цну, Їхидну, неймов≥рно см≥шну Ч знущальн≥ в≥ршики. ќдин раз в≥н написав колискову ¤вно парод≥йноњ властивост≥ з такими р¤дками: У√еть спок≥йно, без ≥стерик, / Ќемов гр≥зний чолов≥к, / «лий чечен повзе на берег, / —л≥дом Ч злий ≥нгуш. / √еть повзе татарин кримський, / ƒруг степ≥в калмикЕ/”с≥ мови в край Ќаримський / ƒоведе мова!Ф. « контексту ¤сно, що мова йде про стал≥нськ≥ депортац≥њ. ќт т≥льки в —иб≥р, у Украй ЌаримськийФ, при —тал≥ну чеченц≥в не засилали, х≥ба що д≥йсно Умова доводилаФ, тобто по статт≥ 5810, а масового посиланн¤ не було: њх вивозили в азахстан ≥ —ередню јз≥ю. ’оча у св≥домост≥ народу вс¤ке посиланн¤ могла сприйматис¤ ¤к сиб≥рська. (“ак, украњнський поет ƒмитро ѕавличко в од≥ ƒжохаров≥ ƒудаЇву, опубл≥кованоњ в перш≥ дн≥ в≥йни з „ечнею, писав: У¬iн народивс¤ у вагонi, / ” тюремнiм темнiм ешелонi, / ўо вiз народ його в —ибiрФ.)

јле це при —тал≥ну, що ви¤вивс¤ зненацька гуманним у в≥дношенн≥ горц≥в, звичних аж н≥¤к не до сиб≥рського кл≥мату (калмик≥в у цьому зм≥ст≥ не пошкодував Ч њх гнали аж до Ќорильська, ≥ ледве не половина перемерла ще в ешелонах). ј при цар≥ тих же горц≥в засилали й у —иб≥р. —юди попадали ≥ соратники Ўам≥л¤, ≥ учасники повстань, що проходили вже п≥сл¤ Узамиренн¤Ф авказу (1861, 1863, 1866), ≥ сектанти-з≥кр≥сти, ≥ абреки Ч не те шл¤хетн≥ розб≥йники ≥з середньов≥чч¤, не те ц≥лком сучасн≥ (рубежу дев'¤тнадц¤того ≥ двадц¤того стол≥ть) анарх≥сти-терористи. ѕ≥д час першоњ ≥мпер≥ал≥стичноњ в≥йни звичайною репресивною м≥рою проти сел¤н було виселенн¤ в —иб≥р по п≥дозр≥ в шпигунств≥ на користь “уреччини. ј самоњ масовий була депортац≥¤ учасник≥в повстанн¤ јл≥бека-’аджи.

ѕовстанн¤ це охопило ≤чкер≥ю (г≥рську частину „ечн≥) сто двадц¤ть рок≥в тому. 24 кв≥тн¤ 1877 ќлександр II видав ман≥фест про оголошенн¤ в≥йни “уреччини, а в н≥ч на 25 кв≥тн¤ двадц¤тисем≥л≥тн≥й јлибек-’аджи јлданов з хутора —имсир ¬еденского округу на зборах ш≥стдес¤тьох однодумц≥в був проголошений ≥мамом. ѕовстал≥ за¤вили про нам≥р Уроз≥рвати вс¤к≥ зносини з ≥снуючою владоюФ ≥ Уоголосити себе незалежнимиФ. ¬лади вважали те, що сталос¤ Утурецькою ≥нтригоюФ ≥ нав≥ть готувалис¤ до чого под≥бному напередодн≥ оголошенн¤ в≥йни (були приведен≥ в бойову готовн≥сть зм≥цненн¤ в горах, моб≥л≥зован≥ ≥ в≥дправлен≥ ближче до театру воЇнних д≥й найб≥льш неспок≥йн≥ горц≥), але сам јл≥бек на суд≥ в березн≥ 1778 сказав: Уяке мен≥ справа до могутнього чи цар¤ султана! я знав, що м≥ж ними в≥йна, ¤ хот≥в цим скористатис¤ ≥ зв≥льнити б≥дний народФ.

якщо 30 кв≥тн¤ ≥мам мав б≥л¤ п'¤тисот прихильник≥в, то до 3 травн¤ до нього приЇдналис¤ вс≥ 47 аул≥в ≤чкер≥њ, близько 18 тис¤ч чолов≥к. ѕовстанц≥ прагнули вийти в р≥внинну частину „ечн≥, що було вкрай небезпечно дл¤ окупац≥йноњ влади: тод≥ повстала б ¬елика ≥ ћала „ечн¤. 4 травн¤ в≥дбувс¤ перший великий б≥й в аулу ћайюртуп. ѕовстанц≥ нанесли серйозну втрату царським в≥йськам, але на площину вийти не змогли. 26 травн¤ почалос¤ ≥ повстанн¤ в —алатав≥њ (ƒагестан), що в≥двернуло каральну експедиц≥ю в≥д чеченських ≥нсургент≥в. « червн¤ ур¤дов≥ в≥йська стали приб≥гати до тактики випаленоњ земл≥: бороти не ≥з самими повсталими, а з мирним населенн¤м. ѕочалис¤ Узачищенн¤Ф, в≥дом≥ нам ≥з самонов≥тньоњ ≥стор≥њ: спалюванн¤ чеченських аул≥в, захопленн¤ майна ≥ худоби, масове виселенн¤ з г≥р на р≥внину (до приЇднанн¤ „ечн≥ до –ос≥њ, навпаки, висел¤ли з р≥внини в гори, створюючи в передг≥р'¤х козач≥ станиц≥, через що чеченц≥ й ≥нгуш≥ позбавилис¤ кращих родючих земель). Ќаселенн¤ вкривалос¤ в л≥сах, але отут њх наздоган¤ли спец≥ально створен≥ команди, що Унад ус¤ким лагодили св≥й власний суд Ч просто говор¤чи, в≥дправл¤ли на те св≥тлоФ.

” директивах командуючому в≥йськами –ос≥њ в „ечн≥ генералу —мекалову пост≥йно зустр≥чаютьс¤ фрази типу Унещадно знищуйте перед собою вс≥х ≥ вс≥, чим сувор≥ше, тим кращеФ, Убийте ≥ в≥шайте нещадноФ, УЅеной ≥ «андак треба поголовно виселити в —иб≥рФ. ƒобра традиц≥¤ масованих бомбардувань населених пункт≥в, що д≥йшла ≥ до наших дн≥в, теж п≥дтримувалас¤ (правда, застосовувалис¤ не ракетн≥ удари, а звичайний артилер≥йський вогонь). ÷е саме традиц≥¤: так, до 1905 року „ечн¤ б≥льше не повставала, але, ¤к т≥льки хвилюванн¤ почалис¤ знову, њњ згадали. Ќаприклад, 30Ц31 грудн¤ 1906 було випущено б≥льш ш≥стдес¤тьох бойових снар¤д≥в по р¤ду аул≥в ¬еденського округу.

ўо ж стосуЇтьс¤ ≥ншоњ в≥домоњ традиц≥њ Ч уз¤тт¤ заручник≥в,Ч те пальма першост≥ тут теж належить не Унемирним горц¤мФ, а рос≥йським п≥дкорювачам. ”з¤тт¤ заручник≥в було звичайною тактикою Ч не т≥льки на авказу, але ≥, наприклад, при колон≥зац≥њ —иб≥ру, де УаманатиФ повинн≥ були забезпечувати сплату одноплем≥нниками ¤саку в царську скарбницю. «розум≥ло, ц¤ тактика широко застосовувалас¤ в 1877. “ак, у липн≥ було спалене селище ћахкети й уз¤те 135 заручник≥в, але јл≥бек напав на караван ≥ в≥дбив 115 чолов≥к. ј 20 минулого убит≥ конвоЇм. ќстаннЇ Ч не випадков≥сть. √енерал —вистун≥в наказував —мекалову вести аманат≥в Уне з≥ зв'¤заними, а буквально з≥ скрученими за спиною руками, так, щоб долон¤ л≥воњ приходилас¤ ≥ була прив'¤зана м≥цно до самого плеча правоњ, ≥ навпаки. ѕо дороз≥ не розв'¤зувати н≥ п≥д ¤ким приводом ≥ у випадку найменшого опору одного негайно перебити ус≥х. ƒодати повинний: дуже бажав би, щоб саме це останнЇ трапилос¤Ф.

“ак що чогось дивуватис¤, що уз¤тт¤ заручник≥в перейн¤ли спершу абреки, а пот≥м ≥ наш≥ сучасники аж до —алмана –адуЇва: њх цьому добре навчив старший брат.

28 жовтн¤ повстанн¤ було подавлено (а в сус≥дньому ƒагестану ще палало щосили). 9 грудн¤, уже п≥сл¤ того, ¤к ≥ в≥д останнього дагестанського оплоту, аулу —огратль, залишилос¤ лише попелище, ≥мам јл≥бек-’аджи добров≥льно здавс¤, не бажаючи, щоб ≥з-за нього страждали р≥дн≥ ≥ народ. ер≥вникам повстанн¤ було об≥ц¤не помилуванн¤ у випадку здач≥, але трибунал присудив 13 чолов≥к до пов≥шенн¤, а п'¤тьох Ч до 20 рок≥в каторги.

ј „еченско- абардинський к≥нно-≥ррегул¤рний полк у цей час геройськ≥ боровс¤ з “уреччиною.

ќскаржити засуджен≥ в≥дмовилис¤. јл≥бек сказав перед стратою: УЌехай увесь св≥т знаЇ п≥дступництво б≥лого цар¤Ф.

јле св≥т н≥чого не дов≥давс¤. ” рос≥йськ≥й прес≥ не було н≥ слова про повстанн¤. Ќ≥хто не заступивс¤ за пригноблений г≥рський народ, ≥ н≥ в ¤кому раков≥ н≥¤кий ом≥тет у п≥дтримку „ечн≥ не утворивс¤. Ћише к≥лька рок≥в потому почали публ≥куватис¤ спогаду учасник≥в придушенн¤ повстанн¤. Ќа основ≥ цих спогад≥в ≥ арх≥вних матер≥ал≥в вже в рад¤нський час був створений р¤д ≥сторичних праць, зокрема, монограф≥¤ “. ћальсаговой. ≤ хоча арх≥вн≥ матер≥али були використан≥ не ц≥лком, майбутньому досл≥днику де¤ке удастьс¤ додати: ус≥ грозненськ≥ арх≥ви загинули в 1995.

ѕ≥сл¤ страти почалас¤ масова депортац≥¤. —першу в “ульську, –¤занську, алузьку губерн≥њ, пот≥м Ч у ¬ологодську, ѕсковську й у «ах≥дний —иб≥р. “ак ≥ вийшов на наримський бер≥г Узлий чеченФ.

”т≥м, ¤к уже говорилос¤, у цю, по вираженню ј. —олжен≥цина, Удо≥сторичну епоху √улагуФ У—иб≥рФ ≥нод≥ розум≥лас¤ не в географ≥чному зм≥ст≥. “ак, у вс≥х б≥ограф≥чних дов≥дках про зачинател¤ кумикскоњ л≥тератури поет≥ …ырчы озаку (середина минулого стол≥тт¤) указуЇтьс¤, що в≥н був засланий у —иб≥р, сиб≥рський цикл вважаЇтьс¤ головним у його творчост≥, але в його власних в≥ршах читаЇмо: Ући Ч за ћ≥нськом, навкруги Ч ус≥ л≥си так замет≥л≥Ф. ћоже бути, це було т≥льки но пересиланн¤ (хоча шл¤х з ѕ≥вн≥чного авказу в —иб≥р н≥¤к не лежить через ЅЇларусь), ≥ згодом поет таки в —иб≥р. ј можливо, У—иб≥ромФ називали узагальнено вс≥ м≥сц¤ висновку, начебто того, ¤к персонаж поеми “. Ўевченко Ућоскалева криниц¤Ф, говор¤чи про те, ¤к в≥н потрапив в ќренбурзький край, уточнюЇ: Уј отут колис¤ була —ибiрФ. ≤ в нин≥шн≥х монограф≥¤х по ≥стор≥њ ѕ≥вн≥чного авказу не р≥дк≥сть зустр≥ти фразу про посиланн¤ в —иб≥р Ч ≥ дал≥ перерахуванн¤: ¬ологодська, ¬¤тська, ѕермська губерн≥њ...

ћасове знищенн¤ населенн¤, висилки в ™вропейську –ос≥ю ≥ —иб≥р (сюди варто додати ще ≥ висилку в “уреччину Ч п≥сл¤ зак≥нченн¤ в≥йни ≥з Ўам≥лем примусову, а наприк≥нц≥ минулого стол≥тт¤ Ч добров≥льно-примусовую), царська заборона чеченц¤м проживати (≥ нав≥ть зупин¤тис¤ на н≥ч) у √розному, ¬едено, Ўатоњ Ч усе це, будемо спод≥ватис¤, п≥де в минуле з п≥дписанн¤м мирного договору м≥ж –ос≥йською ‘едерац≥Їю ≥ „еченською республ≥кою ≤чкер≥Їю*. “ак само, ¤к ≥ втрати сиб≥р¤к≥в у багатов≥ков≥й кавказьк≥й в≥йн≥: перший в ≥стор≥њ п≥хотний полк, що носив ≥м'¤ “омського, був розформований 211 рок≥в тому, 15 червн¤ 1786. ѕричина розформуванн¤ Ч велик≥ втрати, що полк пон≥с у результат≥ експедиц≥њ в „ечню.

*ћаютьс¤ на уваз≥ ’асавюртовськ≥ угоди, ув'¤знен≥ незадовго до написанн¤ даноњ статт≥. ѕ≥зн≥ше цей останн≥й дл¤ –ос≥њ шанс ≥з честю вийти з чеченського вузла проблем був не просто втрачений, а безжал≥сно знищений. ƒруга в≥йна з ≤чкер≥Їю зробила непередбаченим подальший розвиток под≥й у б≥льш-менш близьк≥й перспектив≥. «ате далека перспектива абсолютно ¤сна: або тотальне знищенн¤ чеченського народу, або Ч ком≥с≥¤ ќќЌ по деколон≥зац≥њ, уведенн¤ Ублакитних касокФ ≥ безповоротний в≥дх≥д „ечн≥ не т≥льки з адм≥н≥стративно-пол≥тичного складу –ос≥њ, але ≥ з рос≥йськоњ сфери впливу взагал≥.

Today