|
|
|
|
ќпубл≥ковано в "
Ќауц≥ в —иб≥ру", 1996, є 49/50 Ќова в≥ра - в≥ра предк≥в
«агальнов≥дома роль —иб≥ру ¤к м≥сц¤ посиланн¤. Ќеск≥нченний мартиролог вигнанц≥в, що насел¤ли не по своњй вол≥ ц≥ крањ,- в≥д жител≥в ”глича, засланих за св≥дченн¤ (!)
у справ≥ про "убивство" царевича ƒ≥м≥три¤, до дисидент≥в заст≥йних час≥в. ”т≥м, пол≥тичне посиланн¤ звичайно складало лише малу частину в≥д посиланн¤ карноњ. ≤ пор¤д з цими двома потоками ≥снував
трет≥й, про ¤ке звичайно забувають,- посиланн¤ по мотивах в≥ри. Ќ≥, ¤ не про тих спов≥дник≥в в≥ри ’ристовоњ (¤к ≥ ≥нших в≥р), що постраждали в≥д б≥льшовик≥в, а про численн≥ "сектант≥в",
¤ких пошуки рел≥г≥йноњ ≥стини привели зрештою в крањну вигнанн¤: монопол≥¤ на ≥стину аж до 1905 року, коли була проголошена в≥ротерпим≥сть, знаходилас¤ у твердих руках ≥ ус¤к≥м в≥дхиленн≥ карало, благо,
св≥тська влада п≥сл¤ Ќе¤сного часу не конфл≥ктувала з кн¤з¤ми церкви, загальна мова знаходилас¤ легко. «наменитий етнограф —. ¬. ћакс≥мов у своњй усеос¤жн≥й прац≥ "—иб≥р ≥ каторга" перел≥чуЇ безл≥ч
деном≥нац≥њ, представники ¤ких не минали —иб≥ру: скопц≥, хлисти, суботники, духобори, скакуни... « великих в≥роучител≥в назвемо ≥ндрат≥¤ —еливанова, засновника скопчества, що мр≥¤в створити
безстатева теократична держава, що в≥дбував посиланн¤ в Ќерч≥нське й ≤ркутську, ≥ “имоф≥¤ Ѕондарева, засланого в ћ≥нусинськ за перех≥д у суботн≥к≥,- того самого Ѕондарева, що так уплинув на самого
Ћева “олстого! ...—то рок≥в тому, у 1896, ≥з —иб≥ру поверталис¤ на батьк≥вщину в≥с≥м мар≥йц≥в - четверо з ≤шимского пов≥ту, четверо - з ћар≥њнського. ”н≥кальна в≥дм≥нн≥сть њх в≥д ≥нших
сектант≥в пол¤гало в тому, що та в≥ра, за ¤коњ вони постраждали, була не реформованоњ христи¤нський, а д≥йсно новоњ, прит≥м чисто нац≥ональноњ, мар≥йськоњ. (“акого сиб≥рське рел≥г≥йне посиланн¤ не
бачило з час≥в узьми јлексЇЇва, мордовського пророка, засланого в 1810 в ≤ркутську губерн≥ю.) Ќазивали* вони себе "чи-мари", тобто "чист≥ мар≥йц≥", а одноплем≥нники христи¤ни привласнили њм
кличку "куги-сорту" - "велика св≥ча", по одному з неодм≥нних атрибут≥в њхньоњ обр¤довост≥. „и-мари в≥дмовилис¤ в≥д кривавих жертвоприносин, властивих колишньоњ мар≥йськоњ рел≥г≥њ, пропов≥дували
патр≥архальн≥ звичањ (в≥дмовилис¤ в≥д вина, тютюну, ус≥х фабричних вироб≥в), затверджували, що в кожного народу Ї св≥й бог. Ќа в≥дм≥ну в≥д традиц≥йних мар≥йських в≥рувань (пол≥тењстичних), тут у
на¤вност≥ строгий монотењзм. угу-юмо ("¬еликий Ѕог") оп≥куЇ вс≥х мар≥йц≥в, а скорен≥ рос≥¤нами у св≥й час вони були т≥льки через те, що забули свого бога. ” православних по одному ангел≥-хоронител≥,
а в мар≥йц≥в - по трьох: один над головою ≥ по одному за кожним плечем. ’то ц≥кавитьс¤ ≥стор≥Їю —иб≥ру, жваво уловить тут аналог≥ю з бурханизмом - нац≥онально-рел≥г≥йним рухом на јлтањ: те ж в≥дмовленн¤
в≥д дорогих шаман≥стських жертвоприносин, той же поворот до Їдинобожж¤ (аж до запереченн¤ злого духу, ди¤вола, у бурхан≥ст≥в - ≈рлик, у чи-мари - ереметь), той же етн≥чний ≥зол¤ц≥он≥зм ≥ нав≥ть в≥дмовленн¤
в≥д пал≥нн¤. ƒо реч≥, цього року виповнилос¤ 90 рок≥в ≥з дн¤ виправдувального вироку в справ≥ бурхан≥ст≥в. Ќасправд≥ под≥бн≥ ¤вища дуже широко поширен≥ в колон≥альному ≥ постколон≥альному св≥т≥. ¬ одн≥й т≥льки јфриц≥ досл≥дники нараховують до 6000 таких рел≥г≥йних груп.
™ вони ≥ на ‘≥л≥пп≥нах, ≥ серед ≥нд≥анц≥в ѕ≥вн≥чноњ јмерики, ≥ в ќкеан≥њ (культи карго). ¬иникають вони вин¤тково в контактних зонах, там, де традиц≥йна культура з≥штовхуЇтьс¤ з б≥льш експансивноњ, б≥льш
розвинутоњ техн≥чно цив≥л≥зац≥Їю (звичайно Ївропейського, христи¤нського типу, хоча Ї приклади, зв'¤зан≥ з ≥сламом, ≥ нав≥ть два чи три - з буддизмом ≥ ≥ндуњзмом). олон≥альна експанс≥¤ плюс м≥с≥онерство
породжують оп≥р кор≥нних народ≥в, ≥ в тому випадку, ¤кщо чисто ф≥зичних сил не вистачаЇ, етн≥чна самосв≥дом≥сть одержуЇ п≥дтримку в рел≥г≥йних реформах. ’арактерно, що пропов≥дь нац≥ональноњ
вин¤тковост≥ при цьому, ¤к правило, у сутност≥ включаЇтьс¤ у догматику в≥ри. ј заодно й у м≥фолог≥ю: так з'¤вл¤Їтьс¤ чорношк≥рий ’ристос (дуже розповсюджений образ на п≥вдн≥ јфрики й у ¬ест-≤нд≥њ) чи
твердженн¤ про те, що праотець Ќий був насправд≥ мар≥йцем. ” джерел таких рух≥в коштуЇ звичайно харизматична особист≥сть пропов≥дника-реформатора: „≥т „елпанов у бурхан≥зм≥, ¬овока в "танц≥ парфум≥в"
(≥нд≥анц≥ пайюти ≥ дакота), —имон ≥мбангу в к≥мбангизме (Ѕельг≥йське онго, нин≥ «ањр), јл≥са Ћеншина в церкв≥ Ћумпа («амб≥¤), ћаркус √арви в растафари (¬ест-≤нд≥¤). ѕоширен≥ м≥лленаристськ≥
представленн¤: наступить к≥нець св≥ту, колон≥затори загинуть, прийде тис¤чол≥тнЇ царство блаженства ≥ достатку. ќстаннЇ, ут≥м, не характерно дл¤ чи-мар≥йц≥в, але бурхан≥сти чекали пришест¤ ќйрота-хана
≥ встановленн¤ алтайськоњ влади на јлтањ, а узьма јлексЇЇв пророкував про —трашний суд ≥ затверджував, що "п≥сл¤ такого ¤вища усе св≥тло прийме закон служ≥нн¤ й од¤г мордовську ≥ в усьому буде
випливати мордовським обр¤дам". ѕоворот до монотењзму досить частий, але не обов'¤зковий. Ѕувають випадки, коли така нац≥ональна в≥ра ¤вл¤Ї собою просто модиф≥коване христи¤нство (≥нод≥ з
включенн¤м у пантеон своњх пророк≥в, наприклад, —имона ≥мбангу чи јндре ћацуа), але част≥ше реформуютьс¤ традиц≥йн≥ в≥руванн¤, а христи¤нськ≥ представленн¤ лише впливають на характер реформ: зв≥дси
≥ монотењзм, ≥ поклон≥нн¤ де¤ким христи¤нським св¤тоњ, ≥ де¤к≥ елементи обр¤довост≥. ƒонедавна под≥бн≥ духовн≥ плини дл¤ в≥тчизн¤них етнограф≥в були лише зац≥кавленою екзотикою (в основному закордонн≥й), ц≥кавим прикладом рел≥г≥йного синкретизму.
јле в останн≥ роки нац≥ональн≥ рухи народ≥в –ос≥њ дають р¤д приклад≥в звертанн¤ до традиц≥йних в≥рувань ¤к ≥нструменту актив≥зац≥њ етн≥чноњ самосв≥домост≥. ѕри цьому традиц≥¤ неминуче ви¤вл¤Їтьс¤
реформованоњ ≥ реконструйованою. ” –еспубл≥ц≥ јлтай ≥нтенсивно в≥дроджуЇтьс¤ бурханизм, що починаЇ впливати ≥ на сус≥дн≥х шорц≥в. ј в "ƒружб≥ народ≥в" опубл≥кована сер≥¤ статей —. ‘≥латова й ј.
ўипкова про рел≥г≥йну ситуац≥ю в республ≥ках ѕоволж¤, де дуже попул¤рним стало нео¤зычество - верб ћордов≥њ, ≥ в ”дмурт≥њ, ≥ в „уваш≥њ (а невелик≥ нео¤зыческие громади Ї нав≥ть у мусульманському
Ѕашкортостану). ўо ж стосуЇтьс¤ ћар≥й Ёл, те там вплив рел≥г≥йного об'Їднанн¤ ќшмар≥й-„имар≥й наст≥льки велико, що по припущенню автор≥в ћар≥й Ёл може "стать Їдиним у ™вроп≥ нац≥онально-державним
утворенн¤м, у ¤кому ¤зичество <...> одержить статус державноњ рел≥г≥њ". Ќа територ≥њ ”крањни поширюЇтьс¤ виникла в ш≥стдес¤т≥ роки в середовищ≥ украњнськоњ ем≥грац≥њ –унв≥ра (посл≥довне Їдинобожж¤ з ƒажбогом ¤к верховну ≥стоту). ÷¤
абрев≥атура в переклад≥ означаЇ "–≥дна украњнська нац≥ональна в≥ра". «'¤вилис¤ ≥ невелик≥ рос≥¤ни нео¤з≥ческ≥ громади. ¬акуум, що утворивс¤ в духовн≥й сфер≥ п≥сл¤ втрати комун≥стичною ≥деолог≥Їю своЇњ вин¤тковоњ ≥ загальнообов'¤зковоњ рол≥, владно вимагаЇ заповненн¤. |
