|
|
|
|
ќпубл≥ковано в
УЌауц≥ в —ибируФ, 1996, є 12; ѕро человецех незнаних
ƒев'¤тсот рок≥в тому в давньоруському л≥тописанн≥ вперше згадуЇтьс¤ подорож у —иб≥р. ѕравда, слово У—иб≥рФ з'¤вл¤Їтьс¤
у в≥тчизн¤них джерелах т≥льки триста рок≥в тому, тут же мова йде про ёгре: земл≥ за ”ралом, населених угорскими народами, предками нин≥шн≥х хантов ≥ манс≥. ќтже, п≥д 1096 роком у Ќесторовой л≥топису розпов≥даЇтьс¤, ¤к новгородець √юр¤та –огович послав слугу в
ѕечорський край ≥ ёгру. “амтешн≥ аборигени розпов≥ли йому, що за непрох≥дними пр≥рвами ≥ л≥сами Ї гори, що доход¤ть до небес. ќстанн≥ три роки усередин≥ цих г≥р чуЇтьс¤ лемент ≥ гурк≥т, начебто хтось
довбаЇ кам≥нь, бажаючи вибратис¤ назовн≥. ” скел¤х вис≥чене маленьке в≥конце, а в ньому з'¤вл¤ютьс¤ люди, що не розум≥ють м≥сцевоњ мови, ≥ жестами показують на що-небудь зал≥зне. якщо њм дати чи н≥ж
сокира, вони в обм≥н дають собол≥в, куниць, б≥лок. Ћ≥тописець ≥нтерпретуЇ цих г≥рських жител≥в ¤к Унечист≥ племенаФ, загнан≥ самим ќлександром ћакедонським на край св≥тла, п≥сл¤ чого по вел≥нню Ѕога
з≥йшлис¤ гори ≥ зачинили њх. ¬ирватис¤ з кам'¤ного полону њм призначено перед —трашним судом. ¬ основ≥ своЇњ ц¤ ≥стор≥¤ проста: мова йде про ¤кийсь народ, що мав досить хутра, але потребуючому металу.
Ќадзвичайн≥ подробиц≥ ц≥Їњ розпов≥д≥ характерн≥ ≥ дл¤ ≥нших ранн≥х зведень про —иб≥р. “ак, давньоруське У—казанн¤ про человецех незнаних на сх≥дн≥й земл≥Ф називаЇ вс≥ зауральськ≥ народи само¤ддю (самоњдами),
але ретельн≥шим чином класиф≥куЇ њх. ќдн≥ з племен њд¤ть один одного, поњдають ≥ мерц≥в, а гостей пригощають своњми дитинами. ≤нш≥ вл≥тку лежать у вод≥, тому що на суш≥ њхнього т≥ла тр≥скаютьс¤. “рет≥ Ч
Упо пуп люди волохат≥ до долу, а в≥д пупа нагору ¤ко ≥ проч≥њ человециФ. ўе згадуютьс¤ роти, що мають, на т≥мен≥. ¬они Укришать м'¤со ≥ рибу так кладуть п≥д ковпакФ, жують же, рухаючи пл≥чми. ≤нш≥ ж ≥
зовс≥м без гол≥в (рот м≥ж плечей, а ока на груди). ™ ≥ так≥, котр≥ узимку вмирають на два м≥с¤ц≥, а коли стане тепл≥ше Ч оживають. ѕросто дивно, ск≥льки небилиць ум≥стилос¤ на ¤кихось п'¤тьох-шести стор≥нках
цього невеликого пам'¤тника. ¬ м≥ру просуванн¤ рос≥¤н на сх≥д з'¤совувалос¤, що —иб≥р Ч крањна дивна, але не казкова. ќднак спрага
незвичайного не слабшала, просто зм≥щалас¤ локал≥зац≥¤ чудес. “ак, у 18 стол≥тт≥ забайкальськ≥ козаки, щось, що почули про будд≥йський догмат переселенн¤ душ, доносили, що Умунгальский хутухтаФ (тобто
монгольський теократичний владика) раз у дес¤ть рок≥в умираЇ, а пот≥м оживаЇ знову. ўо в цих фантаз≥¤х було породжено нањвною ≥нтерпретац≥Їю незвичних реал≥й, а що вигадано в≥д нудьги, неминучоњ у
в≥ддалених гарн≥зонах,Ч важко сказати. ”т≥м, механ≥зм вигадок може бути й ≥ншого роду. —кажемо, ¤к у ¬енедикта ≈рофеева в Ућоскв≥ Ч ѕетушкахФ. ѕомнете? Уј в —иб≥ру Ч н≥, у —иб≥ру не проживеш. ¬ —иб≥ру взагал≥ н≥хто не живе, одн≥ т≥льки негри живуть. ѕродукт≥в њм туди не завоз¤ть, випити њм чогось, не говор¤чи
вуж ДпоестьУ. “≥льки один раз у р≥к њм привоз¤ть з ∆итомира вишит≥ рушники Ч ≥ негри на них в≥шаютьс¤Ф. |
